ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

січень, 2017

 

ЯКА ВОНА, УКРАЇНСЬКА МОДЕЛЬ РИНКУ СІЛЬГОСПЗЕМЕЛЬ?
 

Парламентські слухання «Регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення: пошук української моделі» загалом дуже нагадували звичайнісіньке пленарне засідання Верховної Ради. З украй нечисленним депутатським корпусом, який представляли здебільшого ініціатори слухань, члени профільного парламентського Комітету аграрної політики та земельних відносин, а з «непрофільних» — хіба що пара­двійко керівників депутатських груп та фракцій, переважно «конструктивно­опозиційних»: ті просто не могли не скористатися черговою нагодою вкотре сподобатися електорату запальними критичними спічами. І як у тій пісні — «сіли, вуркотіли — ізнялися, полетіли»: проказавши з трибуни свої полум’яні заклинання, зрештою отримавши порцію рясних аплодисментів та зробивши селфі зі своїми прихильниками, так і не дотерпіли до кінця слухання, поодинці тихенько прошмигнули на вихід.

У СЕСІЙНІЙ ЗАЛІ

       Натомість терпляче слухали гості: керівники великих, середніх і дрібних агропідприємств, науковці, посланці громадських об’єднань сільгосптоваровиробників, представники місцевої виконавчої влади та самоврядування. Слухали, що каже центральна влада (на жаль, ложа уряду була майже безлюдна, бо півдоби перед тим парламентарі на пару з Кабміном витримали традиційно виснажливу, драматичну, але вдатну всенощну бюджетну торговицю і тепер, очевидно, спочивали на лаврах), а найбільше — самих себе. В обох випадках реагували не гірш од бувалих і показово емоційних слуг народу: комусь кричали «ганьба!», комусь гаряче і схвально аплодували.

       Очевидячки, цього разу організатори зібрання поставили за мету не стільки знайти анонсовану «українську модель земельного ринку», скільки провести щось схоже на «розвідку боєм», перевірити, так би мовити, градус суспільної реакції безпосередньо на депутації тих, хто нині організовує сільськогосподарське виробництво та й сільське життя і хто часто­густо має вирішальний вплив на думку місцевих громад.

        Слуханням передувала доволі масована інформаційна атака на прихильників земельного мораторію. Деякі вельми близькі до урядовців економісти, експерти, штатні радники та піар­менеджери насівали в маси велику силу слова про неймовірні інвестиційні можливості вільного ринку сільгоспугідь, про значні бюджетні надходження від реалізації земельних масивів, про небачений у цьому випадку поступ ефективного господарювання, а відтак про небувале зростання агровиробництва і добробуту селян. Звісно, закликаючи громадську думку дружно вплинути на депутатів, аби ті невідкладно відмінили як фатальну помилку закон про продовження до 2018 року мораторію на купівлю­продаж земель сільськогосподарського призначення.

      Утім поважне зібрання аграрних авторитетів під куполом парламенту засвідчило, що наміри влади самохіть чи під тиском зовнішніх кредиторів прискорити надто затяжне реформування земельних відносин саме благословенням ринкового обігу земель може зустріти серйозний організований масовий спротив, яким неминуче скористаються партійні противники та й тимчасові попутники, популісти, в тій чи іншій мірі віддалені від державного керма. І жоден провидець тоді не візьметься визначити результати майбутніх парламентських виборів, до яких партії вже готуються повним ходом. Власне про це недвозначно заявила головуюча на слуханнях заступник Голови Верховної Ради Оксана СИРОЇД, яка прямо ув’язала земельний ринок з хижацькими інтересами певних олігархічних кіл, котрі отримали «великий капітал через привілейований доступ до бюджету»:

       «Якщо ми кажемо про те, що сьогодні в Україні немає моделі ринку сільськогосподарських земель чи взагалі розуміння як управляти сільськогосподарською землею, це є наслідок того самого хижацтва, тому що земля сприймалася цими хижаками і сприймається як ре­сурс накопичення капіталу, а не як ресурс розвитку держави. І не мо­жуть вони від своєї природи сформувати інше рішення, не можуть, тому що це суперечить їхній природі. Тому, що ми можемо зараз спільно робити, ті, хто зацікавлені в тому, щоби був поступ, ми можемо, поки маємо той склад парламенту, контролювати цих людей… Але головне — думати: кого ми будемо обирати».

       Попри часом гірку, але свою правду, а відтак і суттєвий емоційний вплив на масового слухача традиційних популістських меседжів про те, що «продавати землю — продавати матір» чи «торгувати територіями», — не будемо у цьому огляді саме їх аналізувати. Хоча таких виступів на слуханнях було та й було. У нашому ж випадку значущі не вербальні партійні «лозунги дня» й запальні ораторські емоції, а красномовні факти й доказові аргументи «за» чи «проти» ринку землі.

ДОВОДИ ПРОТИВНИКІВ МОРАТОРІЮ

       Отже, апологети ринкового обігу сільгоспугідь переконані, що без цього наша і так довго­ та багатостраждальна реформа земельних відносин перетвориться на перманентне економіко­соціальне лихо, яке зрештою загробить село. Саме через мораторій, пояснював учасникам слухань основний доповідач, перший заступник міністра аграрної політики і продовольства Максим МАРТИНЮК, ми щорічно не отримуємо 3,3 млрд доларів сільськогосподарського ВВП. З 2014 року ця недоїмка вже сягнула 43 млрд «зелених». До того ж заборона обігу сільгоспугідь, на думку урядовця, викривила сільськогосподарське виробництво на користь вирощування культур з найпростішим циклом виробництва: зернових, соняшнику і кормових культур. Торік вони зайняли загалом 92 відсотки посівних площ.

       Орендна плата за земельні паї, пояснив очільник Мінагрополітики, нині невиправдано мала: середня її ставка — всього 850 гривень у рік. Доповідач недвозначно поєднує причинно­наслідковим зв’язком діяльність мораторію і виникнення надвеликих аграрних формувань, запевнивши: «Ключова теза, яку відстоює Міністерство аграрної політики і уряд, що на селі має з’явитися середній клас. Середній клас, і підприємці, і дрібні, і сімейні фермери, які мають створити робочі місця і забезпечити сталий розвиток сільської місцевості, її інфраструктури. В даному аспекті земельні відносини є надважливим інструментом, завдяки якому цей середній клас і можна створити». А для цього необхідно, усунувши мораторій та обмеживши доступ до ринку землі великого капіталу — іноземного й вітчизняного, — дати можливість «протягом 5 або навіть 10 років, це вже політичне рішення» купувати і продавати українську землю українським селянам. «І ми б хотіли, щоб основна кількість цих купівель і продажів могла здійснюватися між людьми, які знаходяться на одному рівні достатку і в одному соціальному прошарку».

       Максим Мартинюк наголосив на важливій практичній ролі держави у майбутньому земельному ринку: як покупця «останньої надії для селян». «Тобто, — пояснив посадовець, — у випадках, коли на них чиниться певний тиск з метою спонукати їх до продажу, вони завжди повинні мати можливість продати свою землю швидко і за ринковою ціною державі».

       На негативній ролі мораторію як каталізатора прогресування монополізму в агровиробництві наголошував на слуханнях й інший доповідач, президент Національної академії аграрних наук України Ярослав ГАДЗАЛО. За його словами, гальмування земельної реформи «призвело до специфічного укладу сільськогосподарської діяльності — від агрохолдингів, які вже займають вагоме місце в агропромисловому виробництві, до фермерів, особистих селянських та інших дрібних господарств, для яких державою не створено умов для саморозвитку». Відтак монополізація в аграрному секторі спричинила «однобоке, сировинне, експортно­орієнтоване виробництво», спотворює систему оподаткування, поглиблює «процеси деградації ґрунтів, соціального зубожіння села та інші негативні явища, що за великим рахунком збіднює економіку нашої держави».

      І підсумок: «Загалом стримування земельної реформи, яка фокусує сукупність ринкових відносин, порушило системність реформування, призупинило взаємозв’язані процеси розвитку сільського господарства та не дало можливості розвинути приватну ініціативу селян, сформувати дійсного господаря на землі та досягнути рівня ефективності використання угідь, які мають місце в країнах Європейського Союзу.

       За переконанням учених, запровадження ринку обігу земель повинно врегулювати не тільки купівлю­продаж земель, на чому загострюють особливу увагу деякі політики, але і в комплексі створити правову базу для побудови ефективної системи земельного іпотечного кредитування та розвитку інвестування, спрямованих перш за все на підтримку дрібного і середнього виробника та особливо — на організацію жорсткого державного контролю за збереженням земель, відновлення їхньої родючості, вирішення проблем територіального планування та консолідації земель. У цьому контексті головним залишається визнання земельного капіталу як об’єкту земельного обігу».

       Про те, що заборона продавати сільгоспугіддя лише шкодить економіко­соціальному поступу українського села, стверджував і доктор економічних наук, завідувач кафедри землевпорядного проектування Національного університету біоресурсів і природокористування Андрій МАРТИН. Ба більше: на його переконання, мораторій впевнено вбиває українське село. «Сьогодні слід чесно визнати, що головними вигодонабувачами від існування мораторію вже давно стали агрокорпорації, які користуються надзвичайно дешевим доступом до земельних ресурсів на умовах оренди. Реальний же власник паю, якому держава не надає ніякої підтримки, давно на цьому паї не працює, отримує в кращому випадку крихти, десяту частину доходу, яку земля приносить підприємцю».

       «Якщо ми вже так боїмося олігархів, іноземців та інших геть поганих людей, які, очевидно, дуже мріють скупити всю нашу землю, то давайте краще обмежувати їхні права, а не права українського селянина, — пропонує науковець. — Давайте обкладемо корпоративних власників та землекористувачів вищими податками. Давайте заборонимо компаніям з іноземними бенефіціарами брати землю в оренду. Давайте зупинимо нахабний дерибан державних земель. Хто заважає виконувати вже існуюче українське антимонопольне законодавство, аби не допускати надмірної концентрації земель в одних руках?» І завершив свій виступ емоційним зверненням до залу: «Україна вже давно готова до включення земель сільськогосподарського призначення в економічний обіг. І не треба недооцінювати мудрість українського селянина. Він і без нас з вами та корумпованих державних бюрократів прекрасно розбереться, що він має робити зі своїм майном. Якщо хочеться з кимось боротися, давайте краще боротися з агрохолдингами». Проте ці слова потонули в обурливому галасі залу: переважна більшість присутніх, схоже, мала іншу точку зору. Серед виступаючих на боці захисту мораторію, окрім уже згадуваних лідерів опозиції, були очільники громадських об’єднань агровиробників, ті ж таки науковці, керівники органів місцевого самоврядування, але найбільше — посланці сільгосптоваровиробників.

ДОВОДИ ПРИБІЧНИКІВ МОРАТОРІЮ

       Вони багато в чому перегукувалися. Втім, щоб збагнути суть їхньої позиції та й відчути певний драматизм цієї непростої дискусії, роблю спробу викласти аргументацію багатьох конспективно, квінтесенцією думок.

Геннадій НОВИКОВ, голова громадської спілки «Аграрний союз України»:

       — Регулювання сільгоспземель завжди чомусь зводяться до того, що ми обговорюємо питання, а як же покраще продати землю. І починаємо про конституційні права, про інше говорити… А мета реформи була надати землю селянину. І якщо ми хочемо обігу земель, купівлі­продажу землі, то треба, напевне, говорити про фінансові інструменти: щоб він міг узяти довгостроковий кредит, купити цю землю, щоб оформити її справедливо… Земельна реформа повинна забезпечувати розвиток сільської території, розвиток держави. Тому перше, що повинні зробити, — обмежити, і то швидко, оренду землі. Ми не використали ще всіх можливостей орендних відносин в країні. Ми не зробили їх безпечними, надійними, гарантованими і для того, хто здає, і для того, хто бере землю в оренду. Ми залишили такі шпарини, куди лізуть оці рейдерські, я б сказав, тварини — людьми їх назвати не можна. Бо знаєте, що відбувається? Реєстратор реєструє новий договір на ту ж земельну ділянку, яку зареєстровано в земельному кадастрі, і він за законом не зобов’язаний — шановні депутати! — не зобов’язаний дивитися обтяження на цю земельну ділянку. Як це може бути, дорогі мої?

Олексій ЦОКАЛОВ, фермер (Бобринецький район Кіровоградщинни):

       — Знову чую теж саме: державні підприємства неефективні,.. державна земля неефективна… А, можливо, менеджмент неефективний? Можливо, «тирити», красти менше треба? І жити за якихомось людським розумінням?

Микола ФУРСЕНКО, голова Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад:

       — Без потужних органів місцевого самоврядування і належ­них повноважень не зможемо провести ні земельну реформу, ні покращити життя сільських жителів. У більшості населених пунктів і районів не завершено інвентаризацію, немає ні схем планування територій, ні генеральних планів. Як можна контролювати те, що робиться на цій землі? А все робиться згори. Тому й виходить, що 30 відсотків чорноземів використовується неефективно, бо невідомо, хто там господар, де працює і що дає для сільського люду. Це стосується не тільки земель сільського господарства, а й оборони. Йде війна, а у нас процвітає продаж земель, і невідомо, хто у Міністерстві оборони цим керує і чим займаються наші контролюючі органи. Тому коли йдеться про ринок землі, в селян відчуття, що у них забирають частину їх самих. Ми проти відміни мораторію. Землі сільськогосподарського призначення, очевидно, повинні бути товаром, але за умови, що попередньо буде здійснено низку інституційно­організаційних заходів та ухвалено відповідні закони, щоб унеможливити дерибан землі.

Володимир РУБАНСЬКИЙ, керівник ФГ «Рубін» (Мурованокуриловецький район Вінниччини):

       — Українська модель землекористування мала би, в першу чергу, сформуватися з гарантування доступу сільським мешканцям до сільгоспземель як до джерела доходів та місця прикладання праці. Важливо передбачити систему захисту прав власності на земельні ділянки. Держава має подбати про вільний доступ селян до фінансових та матеріально­технічних ресурсів, забезпечити селянам конкретні можливості виходу на ринки збуту. Ми вважаємо суспільно­небезпечним так зване вдосконалення права емфітевзису. Йдеться про законопроект 4010­а щодо вдосконалення правового регулювання користування чужою земельною ділянкою для сільгосппотреб. Це «правове регулювання» спрямоване на розширення доступу до користування землею великого капіталу. Пропонується договори емфітевзису укладати за результатами аукціону, до якого допускаються фізичні та юридичні особи. А перемагає той, хто запропонував найвищу ціну. Уявляєте конкуренцію між потужним агрохолдингом та особистим фермерським господарством? Або ще одна новація цього законопроекту: «емфітевт» отримає можливість продавати право користуватися чужою землею, здавати її в оренду, віддавати в заставу, передавати у спадок. Тобто реально пропонується удосконалити володіння чужою землею, аж до повного її привласнення. Наразі важливо думати і говорити про те, як підготувати селян до відкриття ринку землі, а не замилювати очі, блукаючи манівцями пошуків моделі, яка може вже й не згодитися українцям.

Руслан СОКІЛ, фермер (Бориспільський район Київщини):

       — Ринок землі давно є. Оренда і є розпорядження землею, і цим правом користуються усі пайовики без обмеження. Запуск вільного продажу угідь — це питання національної безпеки. Чи можна його вирішити хоча б у найближчу п’ятирічку, чи готова країна до цього? Відповідь однозначна: ні. Чи зустрічали ви у відкритих джерелах дані щодо кількості бажаючих продати пай? Тиша. Замість цього бачимо іншу картину. Всі хто завгодно, навіть деякі зірки естради, долучилися до пропаганди розпродажу угідь. Чи не бачите ви за цією лавиною публікацій і виступів тінь таємничих лобістів? Невже ніхто, окрім зірок естради, столичних реформаторів­грантоїдів, не може дати чітку відповідь на головне питання: що дасть купівля­продаж землі пайовикам і фермерам?.. Референдум серед власників паїв дав би чітку відповідь і розуміння напрямку земельних відносин. А нормальною альтернативою для тої меншості, котра хоче отримати кошти вже сьогодні, бачимо розвиток обігу похідних прав на землю, — прийнявши зважений, конструктивний закон.

Ольга ХОДАКІВСЬКА, завідувач відділу земельних відносин ННЦ «Інститут аграрної економіки»:

       — Деякі експерти висловлюють думку стосовно того, що необхідно запроваджувати абсолютно вільний ринок земель, мотивуючи це тим, що у світовій практиці відсутні такі регулювання або вони з часом себе не виправдали і були скасовані. Але це не так. Кожна країна у той чи інший спосіб здійснює регулювання ринкового обігу, виходячи з конкретних особливостей та національних інтересів. Практично всі країни, які пройшли етап становлення ринкового обігу земель, мали довгострокові цілеспрямовані програми, які, крім іншого, передбачали надання місцевим фермерам пільгових кредитів для придбання земель. Україна не має бути винятком… Нам потрібно мати політичну волю і перестати вже аж надто дослухатися до рекомендацій Міжнародного валютного фонду, особливо в частині лібералізації земельного ринку. Політика неолібералізму довела свою неефективність та шкідливість для країн, що розвиваються. І це визнали провідні вчені світу. Ми не повинні робити так, як диктують нам міжнародні кредитори та їхні високооплачувані ставленики. А повинні роботи так, як чинили свого часу самі ж високорозвинені країни світу, коли перебували у нашому стані, тобто всіма силами захищати власного виробника та відстоювати власні інтереси.

Михайло ВОЄВІДКО, голова асоціації фермерів Заставнівського району Буковини:

       — Сьогодні одне питання: щоб продати землю. Китайцям чи хто має її купити? Ми не купимо цю землю, не маємо коштів. Але ми хочемо працювати на своїй землі, і щоб нам дали таку можливість. Я дуже прошу всіх народних депутатів не робити дурниці, не запускати сьогодні ринок землі. Унормувати закон про оренду. Прийняти низку законів. Сьогодні треба землю повернути з­за меж у межі населеного пункту і дати можливість селам розвиватися. Оце треба робити!

Лариса МАЙСАК, голова ради сільгосппідприємств Фастівського району Київщини:

       — Після розпаювання землі у нас з 2000 року вже 45 відсотків паїв перейшло до спадкоємців. Хтось із них живе у Києві, хтось у Львові, хтось за кордоном, але земля належить їм. Сьогодні вони отримують належне за оренду свого земельного паю, а завтра захочуть продати його, і вони повинні мати на це право. Тому впевнена, що з часом, але саме з часом, земля в Україні продаватиметься. А нині це не на часі. По­перше, треба зробити нормальну нормативно­грошову оцінку землі, основним критерієм якої має стати аналіз ґрунтів. По­друге, землю слід продавати не в приватні руки, а тільки державному земельному фонду України, з подальшим правом видавати цю землю в оренду українцям, українським товаровиробникам. Лише так держава не втратить свого національного багатства, до слова, єдиного, яке ще залишилося в неї.

Григорій ЗАБОЛОТНИЙ, заступник голови Комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин (підбиваючи підсумки слухань):

       — Чи треба ринок сільськогосподарської землі? Треба. Чи він може бути сьогодні? Ні. Чи є умови для цього? Ні. Чи ми створили рівний доступ? Ні. Але все­таки нам потрібно працювати на перспективу. Хто зна, коли він буде, цей ринок… Але не можемо ми так жити, тягнутися­тягнутися, а потім сказати в один день: «Завтра ринок настане». Та ми ж повинні працювати, обговорювати, чути, що кажуть люди.

Валентина КАРПЕНКО, Парафіївський селищний голова ОТГ Ічнянського району Чернігівщини:

       — Ринок потрібен, але не на часі. Зараз перш за все необхідно впроваджувати реформи у земельному законодавстві. По­перше, надати право і повноваження громадам розпоряджатися землями як в межах, так і поза межами населеного пункту: часто­густо сільський голова і громада в останню чергу дізнаються, хто там хазяйнує. По­друге, провести інвентаризацію земель: вирішити питання з невитребуваними паями, відумерлою спадщиною, мережею польових доріг, бо все це безконтрольно використовується. І нарешті — консолідувати землі, щоб ділянки не були розкидані.

Наталія ГРИШКО, власниця земельного паю (Бахмацький район Чернігівщини):

       — Ми не готові до того, щоб зняти мораторій на землю. У нас немає цивілізованого ринку землі, адже дуже багато її використовується не за призначенням, ми навіть не знаємо, хто нею користується. Нормативно­грошову оцінку землі занижено. Ми, власники паїв, отримуємо низьку орендну плату, бо справжню вартість землі не визначено. І, на жаль, наші власники земельних паїв мають низьку правову освіту. Хіба важко ошукати бабусю, яка весь вік проробила на полі і навіть не знає в які двері постукатися, щоб оформити той договір чи продати той земельний пай? А ще низький рівень життя селян спонукає до продажу цих земельних паїв за копійки.

Андрій ГОРДІЙЧУК, голова ради директорів холдингу NTI, засновник громадської організації «Фундація «Аграрна наддержава»:

       — Мораторій на продаж сільськогосподарських земель знову продовжено на рік. Начебто непоганий «режим тиші» — а сьогодні це актуально — для того, щоб на загальнонаціональному рівні прозоро обговорити і знайти досконалу українську модель існування ринку землі. Замість цього робляться провокації у вигляді Закону 5535. Тут незалежно, яка форма існування сільськогосподарського суб’єкта: велике підприємство чи малий фермер. Бо чи забезпечено сьогодні реальні засади для того, щоб використати можливість придбати цю землю? Звичайно, не забезпечено. Я рекомендую тим, хто є прибічником продажу землі, народним депутатам, можливо, членам уряду, поїхати в Аргентину, в Бразилію і побачити до чого привела реформа, колись надиктована МВФ, щодо продажу землі. Побачите фермерів без землі, побачите тих, хто не має засобів для існування... Запитайте скільки коштує земля в Південному Тіролі, це недалеко. 500 тисяч доларів один гектар. А скільки коштує гектар землі в Німеччині? Він відповідає пропорційно рівню доходів на душу населення. Який дохід сьогодні українця, такою буде ціна землі. Тому нині потрібно — можливо, й за ініціативи Президента чи уряду — створити Загальнонаціональну земельну асамблею для прозорого обговорення і пошуку української моделі використання землі сільськогосподарського призначення. 

Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ

"Землевпорядний вісник" № 1 2017

"