Тарас ЕВСЮКОВ, декан факультету землевпорядкування НУБіП

«ХОЧУ, ЩОБ У НАС НАВЧАЛИСЯ ХЛОПЦІ ТА ДІВЧАТА З ІНШИХ КРАЇН»

       Землевпорядна справа давніша за рід людський. Переконуєшся в цьому, спостерігаючи навіть за мурахами — як вони пильнують своє умовно одгороджене обійстя! Чужинцям туди — зась! А петрогліфи на встановлених предками кам’яних стовпах, що розкидані світом, — чи це не позначки меж володінь, залишені нам прадавніми землевпорядниками? Занурюєшся у таку часову глибінь і розумієш — 20 років у масштабі Всесвіту — це мить. А для окремої людини, колективу — двадцятиліття чи не перша етапна відмітка на шляху зрілості. З таких роздумів починаємо розмову з Тарасом ЄВСЮКОВИМ, деканом факультету землевпорядкування Національного університету біоресурсів і природокористування (НУБіП), двадцятиріччя якому виповниться цьогоріч у серпні.

       — Можливо, наш навчально-науковий підрозділ університету зараз теж у стані, що характерний двадцятирічним юнакам та дівчатам, — зазначає Тарас Олексійович. — Це вік амбітних цілей, готовності долати будь-які труднощі, аби досягти своєї мети.

       Ми, ровесники земельної реформи, стартували у життя 1991 року. Тоді на факультеті агрохімії та ґрунтознавства було створено землевпорядне відділення. Набрали дві групи студентів. Через п’ять років — 1996 року його закінчили двадцять троє осіб. Цього ж року створили факультет.

       До спомину мій співрозмовник додає суто особисте: «Я теж 20 років перебуваю у стінах факультету. Спочатку як студент, згодом як викладач, а тепер як адміністратор…»

       — Чому обрали фах землевпорядника?

       — Вступив на факультет за порадою батьків. Вони переконували у перспективності фаху — земля завжди була невід’ємною складовою українського життя, землі завжди приділялося багато уваги — і з боку держави, і кожного українця зокрема.

       Що ця спеціальність має майбутнє, я зрозумів на другому курсі. Тоді якраз у державі набирали обертів реформи — відбувалися роздержавлення суб’єктів господарювання та приватизація земель, започатковувалося створення кадастрової системи.

       З прийняттям Земельного кодексу України по новому запрацював землеустрій. Досі формуються земельні ділянки, актуальною залишається реєстрація прав на них. З впровадженням нових агротехнологій важливого значення у землеустрої набуває збереження та охорона земельних ресурсів.

       На черзі впровадження ринку сільськогосподарських земель. Роботи для підготовлених нами фахівців вистачить. Україні землевпорядні спеціалісти завжди будуть потрібні — без них неможливо приймати ефективні управлінські рішення щодо використання та захисту нашого найціннішого національ­ного багатства — землі.

ДОВІДКОВО

Факультет землевпорядкування НУБіП готує бакалаврів із геодезії, картографії та землеустрою, магістрів із землеустрою та кадастру. У складі факультету — п’ять спеціалізованих кафедр, на яких постійно працюють 12 докторів наук, з них — 7 докторів економічних наук, 2 доктори технічних наук, 2 доктори географічних наук і доктор біологічних наук, 22 кандидати наук, із них: 13 кандидатів економічних наук, 7 кандидатів сільськогосподарських наук та 2 кандидати географічних наук.

Основною метою діяльності кафедр є підготовка фахівців для реалізації державної політики з реформування земельних відносин, управління земельними ресурсами, а також з розробки проектів землеустрою та ведення державного земельного кадастру, проектування природоохоронних заходів, здійснення моні­торингу та державного контролю за раціональним використанням й охороною земель, геодезично­картографічного забезпечення землевпорядкування.

Постійна плідна навчально-методична взаємодія працівників усіх кафедр із висококваліфікованими фахівцями­правниками дозволила сформувати авторитетну школу з аграрного, земельного та екологічного права.

       — Охарактеризуйте, будь ласка, науково-педагогічний колектив факультету…

       — Великих зусиль у створення та формування факультету доклали працівники Інституту землеустрою УААН, який очолював вельми шанований в Україні та далеко за її межами академік Леонід Якович Новаковський. Він особисто разом зі своїми науковими побратимами опікувалися нами — вони ледь не щоденно вивіряли наші підходи до навчального, наукового, виховного процесу з огляду на достойний розвиток України за новітніх цивілізаційних оновлень.

       Уже на той момент — це мала бути модель, за якою передбача­лося постійне вдосконалення процесів науки, навчання та практики.

       «Ваші випускники мають закінчувати навчання з таким багажем знань та навиків, якого вимагає ринок праці», — завжди чули від наставників. Викладацький колектив намагався тоді дати студентам найпередовіші знання.

       Потім був період — це 2001­2006 роки, коли факультет не мав належної кількості науково-педагогічних працівників. І на викладацьку роботу прийшло дуже багато молоді — випускників факультету. На сьогодні вдалося побудувати справжню добре підковану в науковому плані команду. Титанічні зусилля для цього було зроблено Заслуженим діячем науки і техніки України, член­кореспондентом НААНУ Дмитром Семеновичем Добряком. На всіх кафедрах є доктори наук, профе­сори, академіки, що відповідає вимогам міністерства. Нашому ко­лективу притаманні такі риси як дружність, згуртованість.

       — Спрямовувати такий колектив, мабуть, справа не з легких?

       — Ні, навпаки. Кожен розуміє важливість своєї праці настільки, що для порозуміння й часу не витрачаємо. У колективі панує велика довіра один до одного.

       — Викладацька практика Вас особисто ставила коли-небудь в тупикову ситуацію?

       — Було… Було таке. Пригадуються перші заняття з першокурсниками. Працюю з ними, ставлю запитання, а у відповідь — тиша. Намагаюся під різними кутами розглядати запитання, підводжу до висновку — і знову тиша. Оце, напевне, найскладніше, коли у викладача немає контакту зі студентом, з аудиторією.

       …Але потім вони добре вчилися, вже магістри, прекрасно себе реалізували.

       — А змінилися студенти з часів Вашого студентства?

       — Ні, не змінилися. Вони такі ж — безвідповідальні і сумлінні водночас. Теж все залишають на останню ніч. Коли комусь з них кажеш, що дійшов до крайньої межі — починає все робити, виконувати. Думаю, допоки ми вважатимемо, що студенти не змінилися — будемо вважати себе молодими.

       Що стосується їхньої прогресивності — ми теж прогресуємо — вивчаємо нові технології, освоюємо нові засоби комунікації, вчимо цьому студентів.

«ГЕОДЕЗІЯ І КАРТОГРАФІЯ ЗАВЖДИ БУЛИ ОСНОВОЮ ПІДГОТОВКИ ПРОФЕСІЙНОГО ЗЕМЛЕВПОРЯДНИКА»

       З деканом виходимо з факультетського приміщення. Як добре отакої сонячної днини не сидіти на лекції в аудиторії, чи за лабораторним комп’ютером, а просто неба на подвір’ї набувати практичних землевпорядних знань, опановуючи сучасні геодезичні прилади. Чекаємо поки студенти завершать вимірювання, підходимо, знайомимося.

       — По закінченню навчання у Болехівському лісотехнічному коледжі за спеціальністю «землевпорядкування» вирішив продовжити навчання у НУБіП, — ділиться четвертокурсник Владислав Луговий. — Професія землевпорядника мені дуже подобається. Вона не така вже й важка.

       — Чому? А на рідній Івано­Франківщині з приладами по горах побігати, хіба це легка робота?

       — За таку роботу і платять більше... Це не по рівнині ходити.

       — Раніше робота в полі мала більше фізичне навантаження. Сьогодні — з прогресом технологій — робота змінилася, — зазначає доцент кафедри геодезії та картографії Євгенія Кривов’яз. — Її виконання під силу дівчатам.

       — У землевпорядники я пішла по стопах батьків, — долучається до розмови студентка Єлизавета Кравцова. — В країні ще багато землі не відведено і тому май­бутнє у нашої професії є. Мрію створити власне підприємство, взяти колег, з якими зараз разом навчаюся, і працювати над тим, щоб землі в нашій країні раціо­нально використовувалися.

       — Новітні технологій не лише полегшують працю, але й розширюють можливості, — додає доцент кафедри геодезії та картографії Олексій Жук. — І тут головне, аби студент не лінувався. Не вважав, якщо у нього є комп’ютер, то він за допомогою програмного забезпечення може виконати будь-яке завдання. Важливо, щоб він зрозумів, як працює та програма, і вже самостійно міг запровадити певний алгоритм роботи.

       Геодезія і картографія завжди були основою підготовки профе­сійного землевпорядника.

       — Без первинної карти, яку складають геодезисти, без надійної те­матичної карти, яку вже потім роблять картографи, не може бути нормального вирішення планувальних завдань, — каже Іван Ковальчук, доктор географічних наук, професор, академік УЕАН. — Тобто раціонально використати земельні ресурси, щоб не завдати шкоди природі. Зрозуміло, будувати треба на гірших землях, а кращі використовувати для землеробства. Тому геодезія, картографія і землеустрій — це три сестри, які тісно взаємодіють одна з одною. І, ясна річ, що не може бути доброго землевпорядника, який не володіє геодезичними методами, картографічним способом відображення інформації. Надійність карти — надзвичайно важлива річ. Ось зараз із кадастром маємо проблеми — поспішали, були недосконалі прилади, технологія часом була хибна і карта вийшла в певних місцях неточною. І тепер її треба виправляти. Тому без якісного геодезичного, картографічного, а також певного спектру землевпорядного вишколу доброго землевпорядника підготувати важко.

«МИ МАЄМО ЗАПРОПОНУВАТИ ПРОГРАМИ, ЩО ВІДПОВІДЮТЬ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ПРАКТИЦІ»

       Наша професія тісно пов’язана з економічним розвитком держави, — продовжує спілкування декан­землевпорядник Тарас Євсюков. — Чим стрімкіше зростатиме економіка, тим більше роботи буде у землевпорядників. Особливо будуть затребувані землевпорядники для наведення ладу на Сході України. Доведеться з тим же кордоном раз і назавжди визначитися. Загалом в зоні АТО 400 тисяч гектарів землі, у т.ч. й сільськогосподарської, зазнали негативного впливу. Їх потрібно буде рекультивувати, відновлювати.

       Втім, фах землевпорядника в усі часи був актуальним. Землю завжди захоплювали, завойовували, ділили, націоналізували, знову ділили…

       — Що зараховуєте до переваг набуття фаху землевпорядника саме у НУБіП?

       — По-­перше, наш науково-педагогічний персонал — один із найкваліфікованіших. Усі викладачі факультету за фахом землевпорядники. Вони у цій галузі зі студентської лави. В інших вишах, де готують геодезистів, маркшейдерів, географів й спеціалістів інших спеціальностей, не так близько знайомі з особливостями землеустрою, землевпорядного проектування, ведення земельного кадастру.

       По-­друге, наші студенти мають кращі можливості. Факультет розташований у столиці, ми тісно контактуємо з різними міжнародними установами, отже, є можливість безпосередньо контактувати з досвідченими іноземними спеціалістами.

       Крім того, студенти можуть реалізувати себе в науковому, спортивному, культурному житті факультету, університету, Києва. У нас величезна кількість гуртків.

       Ми створили Раду роботодавців. До її складу входять представники органів земельних ресурсів, науково­дослідних установ, приватні підприємці. Вони координують підготовку спеціалістів, необхідних саме їм. І вже під час навчання в магістратурі ми намагаємося визначитися з подаль­шим працевлаштуванням кожного студента.

       Хороші можливості мають наші аспіранти — цього року два з них пройдуть піврічне навчання за спеціальною турецькою програмою «Мевлана».

       — Яким бачите факультет майбутнього?

       — Хочу, щоб він був інтегрованим у європейську систему освіти, готував фахівців, затребуваних не лише в Україні, а й у ЄС. Тому маємо запропонувати такі навчальні програми, які б відповідали європейській практиці, у т.ч. і кадастровій системі.

       Хочу, аби до нас приїжджали на навчання студенти з інших країн.