«МИ ВИКОНУЄМО СВОЮ МІСІЮ —
  ПОКАЗУЄМО
  ШВИДКІ РЕЗУЛЬТАТИ»

     З головою Вакулівської сільради, що в Софіївському районі на Дніпропетровщині, Артуром ШЕВЦОВИМ ми зустрічаємося не вперше. Об’єднана територіальна громада, яку він очолює, тоді ще Жовтнева, була однією із 159 першопрохідців на шляху децентралізації і першою в Україні зареєструвала свій статут. Протягом 2016 року ми регулярно друкували на сторінках «Вашого консультанта», який нині є частиною «Землевпорядного вісника», розповіді Артура Анатолійовича про успіхи і невдачі, про проблеми, які виникають на шляху до втілення у життя амбітних планів, а також про досвід інших країн, де сільський голова побував у складі українських делегацій. Підсумком того спілкування стала цьогорічна публікація у січневому випуску нашого часопису. Минув ще один рік. Ми вирішили знову завітати у Вакулове.

• Майже 443 тисячі жителів Дніпропетровщини вже об’єдналися в громади. Це 85% від загальної кількості сільського населення регіону. Цього року створено ще 23 об’єднані територіальні громади. Загалом їх в області — вже 57.
• В Україні на сьогодні створено 665 громад. Завдяки бюджетній децентралізації їхня казна збільшилася з 4,1 млрд грн у 2015 році до 7,5 млрд грн у 2017-­му.  

ДЛЯ ЧОГО СЕЛУ ФОНТАН

       — Спочатку давайте хвалитися, — кажу Артуру Анатолійовичу, щойно ми потиснули руки. — А вже потім про проблеми.

       — Тоді їдемо у Нововасилівку…

       Водій Володимир Шалахманов віртуозно виписує на дорозі зигзаги, об’їжджаючи рясні ями, а то
й зовсім з’їжджаючи на узбіччя. Нововасилівка — одне з найбільших сіл громади: п’ять кілометрів
з краю в край, майже 500 жителів, є школа-чотирьохрічка, два магазини, кафе, пошта.

       Уздовж сільської вулиці тягнеться ще не зарита траншея недавно проведеного водогону. Зупиняємося біля двору, у якому порядкує літня жінка. Знайомимося. Ніна Андріївна Лебідь живе
у цьому селі шістдесят п’ять років, сама родом з Крутого Берега, тепер це сусідній, Нікопольський, район. А чоловік, Борис Сергійович, місцевий. Спочатку мешкали разом з чоловіковими батьками — он хата поруч, а потім побудували собі ось цю. Тут виростили трьох дітей. Нічого скаржитися, хоч порозліталися, але не забувають. Дочка, яка живе найближче, щодня навідується. Перед хатою помічаємо відро під краном.

       — Так, вода нарешті прийшла у двір, — посміхається Ніна Андріївна.

       Раніше брали її із копанок і колодязів. У копанках — гірка, тільки на технічні потреби годилася,
у колодязях добра, але їх було всього два-три на все село. Коромислами носили. А потім басейну побудували. «Басейна» — на вигляд той же колодязь, але вода у ньому привозна. Заливали машину-дві.

       — У нас і зараз басейна повна, — зізнається Ніна Андріївна. — Ще не звикли до того, що вода з крана біжить. Закачуємо про всяк випадок, а раптом щось у тому водогоні поламається. Запас буде…

       Довгоочікувана вода прийшла не тільки у Нововасилівку, а ще й у Новоолексіївку і Мар’ївку — загалом побудували 33 кілометри водогону. У цьому році почали прокладати його до села Жовтого,
а в наступному будуть ремонтувати у Вакуловому.

       — Можемо похвалитися і нашим комунгоспом, який ми створили з нуля, — каже Шевцов. — Тепер без проблем можна вивезти сміття, прокопати траншею, пробурити яму, обрізати дерева, взимку почистити шляхи, викачати каналізацію, покосити траву… Ці два роки ми в основному працювали на розвиток п’ятьох найбільших наших сіл. З допомогою DESPRO (швейцарсько-­український проект підтримки децентралізації в Україні), розробили стратегію розвитку, і з 14 проектів, запланованих на нинішній рік, 13 уже реалізували. В чому була місія перших об’єднаних громад? Щоб на невеликій громаді показати швидкі результати. І ми цю місію виконуємо. Засвітилися сільські вулиці — ми багато заплатили за діодні ліхтарі, зате зараз маємо велику економію електроенергії. У подальшому плануємо встановити на вулицях лічильники на воду, освітлювати невеличкі села. Більше половини нашого бюджету вкладаємо в освіту — утеплюємо школи, міняємо меблі, купуємо сучасне обладнання, першокласникам подарували планшети з навчальними програмами. Будуємо дитячі й спортивні майданчики.

       На другу річницю створення об’єднаної громади навіть світлодинамічний фонтан запустили у Вакуловому. Багато-хто тоді дивувався: навіщо він нам? А тепер літніми вечорами біля нього збирається чи не все село. Крім красивого дійства, приваблює й місцеве ноу-хау — відбитки ніжок тутешньої малечі. Робили їх з надією, що, ставши дорослими людьми, вони приведуть сюди своїх дітей, які «приміряють» до цих слідів свої ніжки, а до того часу будуть оберігати цю споруду. Неподалік будується мультиспортивний майданчик. Поруч розіб’ють зону відпочинку.

      — Щонеділі у мене або освітній, або спортивний, або культурний захід, — тішиться Артур Шевцов. — Восени вервечкою йшли Дні села. Зараз спортивні змагання: минулої неділі був волейбол, позаминулої — теніс, у цю неділю — футбол. Взимку будуть шашки, шахи. Із райцентру і сусідніх сіл до нас приїжджають на спортивні і культурні розваги. Стараємося… Ставимо собі за мету, щоб люди не в барах сиділи, а чимось корисним займалися.

У ПРІОРИТЕТІ — ДОРОГИ І СОНЯЧНА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ

       — Наступного року більше уваги приділятимемо маленьким селам, де двадцять-тридцять жителів. А почнемо з доріг, — ділиться голова сільради. — Кілька вулиць уже засипали відсівом. Заасфальтуємо й найдовшу вулицю у Вакуловому, яка названа на честь героїв АТО і на якій проживають наші атовці і мама бійця, який пропав безвісти. Братимемо участь в усіх проектах щодо доріг. Адже 90 відсотків їх на нашій території — це дороги обласного значення, і всі вони у незавидному стані. Потрібна й нова амбулаторія, бо на ремонт старої знадобиться 6 мільйонів гривень, а щоб побудувати нову, типову — з квартирою для лікаря, з гаражем під машину — 2,5 мільйона.

       Ще один пріоритет — сонячна електростанція. Цією ідеєю вакулівський голова загорівся після поїздки в Німеччину, де надивився на вітряки і сонячні батареї. Виготовили відповідний проект, але комісія з інфраструктурної субвенції Мінрегіону його не підтримала.

       — Розглядаємо інші варіанти. Якщо самі не подужаємо, пропонуватимемо міжмуніципальне партнерство потужнішій громаді: територія наша, а прибуток ділитимемо згідно із внеском. Є ще надія на Європейський банк реконструкції та розвитку, де досить дешеві кредити. Ідея дуже заманлива:
з одного гектара можна отримувати до семи мільйонів прибутку, — каже Шевцов.

       — У вас були й інші привабливі проекти, — нагадую я. — Разом з ветеринарною службою, яка залишилася на території колишнього державного племпідприємства, хотіли створити щось на зразок обслуговуючого кооперативу. Хвалилися, що відпрацювали там не один суботник — очистили територію від бур’янів, навіть уже привезли з Херсонщини двох племінних хряків, які мали поліпшувати якість поголів’я у домашніх господарствах...

       — Усе звелося нанівець, — скрушно хитає головою Шевцов. — Столичне начальство, якому підпорядкована служба, поміняло тутешнього керівника. Де поділися хряки, куплені за кошти служби, невідомо. Сто гектарів, що залишилися від племпідприємства, засіяли цього року соняшником, а господарські приміщення, в яких колись утримували тварин, знову обростають бур’янами. Схоже на те, що готують усе це на продаж… Ми хапаємося за будь-яку можливість створити робочі місця. Ось прораховуємо ще одну тему: очищення річечки Жовтенької і ставків з переробкою мулу на добрива. Готові до виробництва пелетів із соломи, але не почнемо без довгострокових угод із сільгоспвиробниками. Щоб не вийшло так: попит на пелети зросте, виробники піднімуть ціну на солому і ефект буде рівний нулю… І до кооперативів, до сімейних ферм ще повернемося. Бо людям треба заробляти — тоді у села буде перспектива.

ЧЕРЕЗ НЕОБІЗНАНІСТЬ І БЕЗПЕЧНІСТЬ МОЖНА ВТРАТИТИ ЗЕМЕЛЬНІ НАДІЛИ

       Вакулівська громада хоч і об’єднує вісімнадцять сіл, але навіть середньою не вважається, бо на порівняно немалій площі — 28 тисяч гектарів — проживає всього 3100 осіб.

       — У нас є такий населений пункт — Тернуватка, де немає жодного жителя. Усі тамтешні хати розібрали на будівельні матеріали, — розповідає начальник господарсько-земельного відділу Вакулівської сільради Олександр Губа. — Четверо людей там ще прописані, але давно виїхали.
А городами користуються жителі сусідніх сіл. Ми вимагаємо свідоцтво про право власності: якщо його нема, ці ділянки визнаються безгоспними. А якщо люди хочуть і надалі ними користуватися, хай укладають договори оренди.

       — Цього року у п’яти великих селах виявили 182 безгоспні хати, — приєднується до розмови спеціаліст відділу Сергій Галах. — З нового року підемо у малі, які подалі від траси. Процедура така: виявляємо покинуті домогосподарства, рішенням сесії визнаємо безгоспними, реєструємо їх як безгоспні у державного реєстратора, подаємо оголошення в газету і чекаємо рік — може, якісь родичі знайдуться. Буває, знаходяться. Десь на десяток із цих 182 хат маємо заяви від людей про те, що у них є документи. Ті ж домогосподарства, на які ніхто не претендуватиме, через суд переведемо у комунальну власність і будемо надавати під забудову або під городи в оренду.

       Чимало звернень у земельний відділ, кажуть його працівники, пов’язані з тим, що свого часу люди — хтось через необізнаність, хтось через брак коштів, хтось з інших причин — не оформили до пуття документи на земельні ділянки і домоволодіння. Буває, що крім рішення сільради, яким при розпаюванні виділялися земельні наділи працівникам соціальної сфери, на руках більше нічого немає — ні свідоцтва про право власності, ні кадастрового номера. А зараз, коли земля знадобилася для воїнів АТО і кожний гектар на обліку, ці ділянки стали вилучати. Власники кинулися оформляти документи.

       — По колишньому КСП імені Лесі Українки залишилися невитребувані паї, — розповідає Олександр Губа. — Водночас до нас приходять люди, які були членами КСП, але свого часу не потрапили у списки пайовиків. Тепер вони відсудили своє право на пай і просять надати невитребувані земельні ділянки в користування. Але ми навіть не знаємо, за ким вони числяться. Зараз по публічній кадастровій карті вибираємо всі земельні ділянки, які не мають кадастрових номерів, звіримо у нашому райвідділі Держгеокадастру — чи є на них державні акти. Чимало випадків, коли родичі померлих власників паїв не переоформили на себе документи і віддали в оренду цю землю фермеру. Він нею користується, але ж юридично пай не оформлений. Вихід один — відсуджувати такі ділянки і або здавати їх в оренду, або давати тим людям, які мають рішення суду на виділення паю.

       Ще одна проблема: люди купують будинки без належного оформлення документів або з документами на померлих власників. Тож права власності на цей будинок не мають. У технічний паспорт вони не вписані.

       — У великих селах, — каже Олександр Губа, — відсотків сімдесят земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства або для обслуговування будинку, господарських будівель та споруд не приватизовані. Власники вважають, що достатньо самого факту проживання і прописки. Багато з них посилаються на те, що не мають коштів оформити документи. Однак без права власності на земельну ділянку зараз не можна прокласти жодні комунікації, та й спадкоємці матимуть купу проблем.

       Але люди потихеньку прокидаються. На минулій сесії сільради розглянули 51 заяву із земельних питань. Серед них — і щодо спадщини, і від тих, хто має на руках лише сертифікати. Ще 27 звернень земельна комісія не схвалила до розгляду через неналежне оформлення документів.

       Та найбільше заяв від воїнів АТО. Ось тільки за один день прийняли 32. До набрання чинності постанови КМУ від 7 червня 2017 року № 413, яка затвердила Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, нікому не відмовляли — ні місцевим, ні іногороднім, а зверталися і з Кривого Рогу, і з Дніпра. Кожному виділяли до двох гектарів із земель запасу — для ведення особистого селянського господарства. Під будівництво не беруть — очевидно тому, що зараз легше купити дім, ніж побудувати. А земельна ділянка дає хай мінімальний, але доход — хоч ти здаєш її в оренду, хоч обробляєш сам. Більшість — відсотків 70 — обробляють одноосібно, бо від цього зиск в рази більший, ніж заплатить орендар. Решта здають фермерам в оренду. Хоча чимало власників хотіли би продати свої земельні наділи. Це насамперед міські жителі, які мають паї і свого часу виїхали із села, або спадкоємці. Немісцевих атовців теж більше цікавлять гроші, ніж земля, запевняє Олександр Губа.

       — Тому я підтримую думку, — каже він, — що за бажанням таким людям краще виплачувати грошову компенсацію.

       Та найскладніше вирішувати питання приватизації земельних ділянок під виробничими спорудами й господарськими дворами. Усі вони знаходяться за межами населеного пункту, і відсотків дев’яносто цих ділянок не мають кадастрових номерів.

       — У людини є право власності на виробничу споруду. Вона хоче приватизувати земельну ділянку під нею, але такі землі надаються лише в оренду. Ми й рекомендуємо її орендувати, надаємо всі необхідні документи, а далі заявнику згідно з процедурою треба їхати у Дніпро, в Головне управління Держгеокадастру. На це потрібні і час, і кошти. Не перший рік обіцяють передати на місця повноваження розпоряджатися цими землями. І ми готуємося. Уже зробили схему планування частини території Софіївського району, тобто своєї громади. Залишилося пройти експертизу.
Цей довгоочікуваний закон спростив би оформлення усіх документів, пов’язаних із землею.

ЯКЩО ГОРА НЕ ЙДЕ ДО МАГОМЕТА…

       Після об’єднання і площа, і населення Вакулівської (тоді ще Жовтневої) територіальної громади збільшилися вдвічі. Два роки тому зведений бюджет її сягав 10,3 мільйона гривень, тоді як три сільради до об’єднання вкупі мали 2,3 мільйона. Цього року він збільшився до 30 мільйонів. Ростуть і власні надходження: 2,7 млн мали на початку утворення, через рік — 7,2 мільйона, у цьому році очікується понад вісім мільйонів.

       — Але ми розуміємо, що треба заробляти ще більше, — каже Артур Шевцов, — щоб забезпечити і розвиток громади, і виконання нових повноважень, які нам надаватимуться. До кожного села треба прокласти дорогу, дати людям воду, освітити вулиці. Це великі витрати, і поки що вони не співвідносяться з тим ресурсом, які громада сама виробляє. На жаль, у нас немає базових виробництв.

       До того ж бракує кадрів.

       — Тепер не знаю, чи радіти безвізу, — сміється Шевцов. Адже сам чимало подорожує. — З нашої маленької сільради уже двоє працівників поїхали на заробітки до Польщі. Їх можна зрозуміти: ми стараємося зарплату спеціаліста дотягти до 5 тисяч гривень, а там на некваліфікованій роботі заробляють утричі більше. Але намагаємося створювати умови, щоб люди їхали і до нас.

       Директором школи у Мар’ївці мають кандидата наук з Кривого Рогу, який відгукнувся на оголошення про конкурс на цю посаду. Перебрався у село, житло винаймає. Кілька працівників сільської ради їздять на роботу із райцентру. От і Катерину Біленко, яка працювала у районному суді, а тепер у сільському Центрі надання адміністративних послуг (ЦНАП) юристом-реєстратором, переконали, що тут є перспектива. ЦНАП першим зустрічає людей, які прийшли у сільраду. Тут можна отримати довідки, витяги з документів, зареєструвати речові права, проконсультуватися, а якщо питання поза компетенцією працівників центру, відвідувача направляють у відповідний відділ. Жителям інших сіл не треба їхати у Вакулове, усі ці послуги вони можуть отримати через старосту села.

        На роботу і з роботи працівників сільради підвозить соціальна маршрутка, на яку переобладнали старий шкільний автобус. Нею безкоштовно користуються й селяни. А нещодавно купили новий автобус, щоб пустити повноцінний маршрут і забезпечити транспортне сполучення між селами і райцентром. Але навіть ці 22 кілометри із Софіївки до Вакулового не всі погоджуються долати двічі на день. Тому з’явилося інше рішення: орендувати приміщення у райцентрі для економічного блоку і працювати з ним у віддаленому доступі — уже й програми відповідні придбали. Знову ж таки — і до казначейства, і до фінвідділу пішки можна дійти. Одне слово, якщо гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори...

       — Розширяти громаду не збираєтеся? — питаю Шевцова.

       — Ми пропонували Миколаївській сільраді, але вони не захотіли, — каже Артур Анатолійович. — Чи було б нам вигідно? Безумовний плюс — у них залізниця. А ми збираємося міні-модуль асфальтовий робити, то залізниця потрібна, це істотно здешевить виробництво. Мінус у тому, що їхня територія теж дуже розтягнута, а жителів — дві тисячі, багато інфраструктури треба обслуговувати.

       — А чому вони не погодилися?

       — Ми трохи збоку і між нами немає прямого сполучення. Стара дорога вщент розбита. Зрозуміло, що Інтернет дає можливість працювати й на відстані. Але для людей найголовніше: «Чим доїдеш?». Тому — дороги! Це пріоритет номер один на наступний рік.

Тетяна КОЛЯДИНСЬКА

       Дніпропетровська область