«ЗЕМЛЯ — НАШ ОСТАННІЙ БЛОКПОСТ»

УЧАСНИКИ АТО ВИМАГАЛИ РЕАЛІЗАЦІЇ СВОГО ПРАВА
НА ЗЕМЛЮ, І ЇХ ПОЧУЛИ

     До бувалої у бувальцях зали Укрінформу, призначеної для прес-конференцій, у січневі дні нового року вони внесли свою хвилю – той стан сконцентрованості, напруження нервів, а водночас максимальної зібраності, зосеред-женості навіть у словах, потугу якого вловлюєш одразу.

   Їхні військові однострої лише доповнювали цю картину загальної тривоги. Та головне було в них самих, у їхніх очах, у різких заломах болю на їхніх лицях, у нервових вузлуватих пальцях, які мимоволі стискалися у промовисті кулаки, коли ті чоловіки говорили.

        Вони принесли інший світ. Той, пропахлий порохом, просяклий чадиськом і кров’ю, наелектризований невідлучною смертельною небезпекою, яка майже завжди на відстані пострілу, але в якому все значно ясніше, зрозуміліше, чесніше. Де є наказ, чітке завдання і є коротке слово-­
обіцянка його виконати, порушити яке зазвичай означає смертельно зганьбити себе до сьомого коліна.

        Там вони звикли дотримуватися слова за всяку ціну. А тому й близько до серця сприймали ті обіцянки, якими їх, на рубежах оборони, у перші місяці кремлівської навали, збадьорювала наша рідна влада в особі найвищих державних мужів. Зокрема і про те, що після ротації та повернення додому кожного з них за їхнім найпершим бажанням чекатиме земельна ділянка: для садівництва, будівництва, особистого селянського господарства… Можливо, вони тоді надто близько тулили до серця ці велемовні обіцянки легкослових політиків. Тому нині багато з них розгублені, роздратовані, розчаровані. Бо, повернувшись з фронту додому та згадавши про ці владні запевнення, багато хто таки вхопилися за них, як за рятівну соломину, як за єдине джерело виживання на селі, де зазвичай ні роботи, ні заробітку… А виявилося, що тут, на віддалі від фронту, ці владні обіцянки не так багато й вартують. Нема для оборонців вільної землі і край. А якщо є, то кожну ділянку треба брати приступом, як позиції противника. Останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння багатьох вете­ранів АТО, стала ухвалена торік Кабінетом Міністрів України для постанова № 413 «Про деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними». На думку 86-­ти громадських об’єднань воїнів АТО, цей підзаконний акт не лише ускладнив механізм реалізації їхнього права на першочергове безкоштовне отримання земельних ділянок. Їх просто позбавили вільного доступу до землі, запровадивши новий механізм першочергового продажу земельних лотів з торгів. А тому,
як стверджують самі ветерани, процес видачі навіть готових документів на ділянки зупинено.
Не допомагають і судові ухвали: в регіональних органах Держгеокадастру розводять руками і кивають на ту ж таки всесильну постанову.

        У день, коли керівники низки всеукраїнських та обласних об’єднань учасників АТО скликали цю прес-­конференцію, майже півтисячі ветеранів та волонтерів з’їхалося під стіни Будинку уряду на акцію протесту. Кажуть, почуваються жорстоко обдуреними.

Руслан РУДЕНКО, голова правління всеукраїнського об’єднання учасників АТО
«Українці — разом»:

        — Ще у вересні минулого року Національний комітет ветеранів війни, волонтерів та учасників АТО України спільно з громадськими організаціями учасників АТО подав колективне звернення до Кабінету Міністрів України з проханням внести зміни до постанови №413, яка штучно заблокувала нашим побратимам можливість отримати законні земельні ділянки по всій країні. Наші юристи напрацювали пропозиції, як безконфліктно та оперативно врегулювати цю проблему. Свої напрацювання разом з колективним зверненням ми за процедурою передали у відповідні центральні органи виконавчої влади. Упродовж чотирьох місяців вони пройшли експертну оцінку в усіх необхідних департаментах: їх опрацьовували в Мінсоцполітики, Мінагрополітики, Держгеокадастрі. І вже з усіма напрацюваннями 2 грудня зміни до постанови були фактично готові для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів. Проте ні у призначений день, ні у наступні дні урядових зібрань наші пропозиції так і не потрапили на розгляд. Аргументованої відповіді «чому» ми не отримали. Тому звернулися до наших побратимів з усієї України — учасників бойових дій, волонтерів, учасників АТО. Так виникло колективне рішення наших 86­ти організацій провести у столиці попереджувальну акцію. З вимогою, щоб усі напрацьовані нами і підготовлені зміни до постанови нарешті потрапили в порядок денний засідання Кабміну. Сьогодні була мирна акція, жодних провокативних дій її учасники не вчинили. Більше того, було повне порозуміння з поліцією і нацгвардійцями, адже там нині служить багато наших побратимів, учасників бойових дій — декого ми й зустріли на цій акції, з деким вдалося поспілкуватися. Ми відстоюємо своє законне право на те, що нам пообіцяла держава.

        Про те, що наша попереджувальна акція відбудеться 10 січня, офіційно сповістили більш ніж за два тижні. Але, крім співробітника урядового Секретаріату та представника Держгеокадастру, до нас ніхто не вийшов. І відповіді, що наше питання розгляне найближче засідання Уряду, ми також не отримали. Нас просто ігнорують. Принижують гідність учасників АТО. Жодних політичних закликів, а тим паче політичних дій ми не озвучуємо і не чинимо. Чітко відмежувалися від усіх політичних прапорів і від усіх депутатів­-політиків. Але дуже вдячні тим, хто приходить до нас з намірами реально допомогти.

Віктор ТОЛОЧКО, голова Національного комітету ветеранів війни,
волонтерів та учасників АТО України, полковник,
незмінний командир батальйону імені Генерала Кульчицького:

         — Виділення земельних ділянок учасникам АТО — це не якийсь там наш особливий привілей. Це законне право кожного громадянина України, закріплене Земельним кодексом. Але учасники бойових дій мають єдину перевагу — пільгове право на першочергове отримання цих ділянок. Більше жодної різниці між нами та іншими громадянами України у цьому немає. Чому це питання нині набуло такого суспільного розголосу? Зазвичай громадяни України, які хотіли скористатися цим правом, робили це одноосібно, тому кожному, як кажуть, боліло потайки. Громадські організації учасників АТО просто розгорнули реальну картину цієї проблеми, того спротиву, який чинять місцеві органи влади, державні структури намаганням людей скористатися своїм правом на земельні ділянки. Учасники бойових дій завжди були людьми активними: і в часи двох революцій, і з перших хвилин російської агресії. Тому наші організації є лідерами громадського руху: на Сході захищаємо державу, а тут — інтереси громадян, військових та цивільних. І зокрема — тих наших побратимів, які сьогодні воюють на передовій.

Микола САПЄЛКІН, голова Харківської обласної громадської організації
«Спілка ветеранів АТО»:

        — Сумнозвісна урядова постанова № 413 фактично призупинила діяльність земельних аукціонів. В усякому разі тієї землі, яку нині пускають через аукціони, вкрай недостатньо для потреб атовців. У Харківській області на кінець 2017 року офіційно зареєстровано близько 13 тисяч учасників АТО. З них близько 7­ми тисяч мають земельні ділянки. Але нині влада на місцях відмовляється давати нам землю, посилаючись саме на цю кабмінівську постанову. Ми теж неодноразово зверталися до Кабінету Міністрів з про­ханням внести зміни в цей документ. Безрезультатно, хоча в Мінагрополітики, наскільки мені відомо, вже лежав проект таких змін, який виводив учасників АТО за межі дії цієї постанови.

Максим КОНОПЛЯСТИЙ, координатор із земельних питань
Всеукраїнської асоціації учасників АТО:

        — У моєму рідному Білоцерківському районі Київської області багато родин загиблих воїнів АТО не забезпечені земельними ділянками. Хоча на­прикінці весни минулого року всі подали відповідні заяви. Вже чекали наказу на виготовлення технічної документації, але ця урядова постанова все зупинила. Навіть ті, хто вже замовили виготовлення документації землевпорядним організаціям, заплативши за це чималі кошти, реально ризикують залишитися ні з чим. Починаючи з серпня наша організація пише звернення до уповноваженого органу державної влади — і постійно чуємо одне й те ж: «розглянемо», «допоможемо»… А на виході — нуль. Хоча дивно, що цією проблемою нині переймаємося лише ми, громадські об’єднання учасників бойових дій. Адже це головний біль усіх «безземельних» громадян України. Якщо наш голос протесту стане багатомільйонним — тоді доб’ємося свого. Якщо ж приїжджатимемо сюди по 100­200 чоловік — нас ніколи не почують.

Сергій АРТЬОМОВ, голова житомирської громадської організації «Атошник»:

        — Півроку намагаємося змінити цю постанову — і як об стіну лобом… Нам кажуть: «Добивайтеся законними методами». Але законними ніяк не виходить. Бо навіть коли починаємо перекривати дороги, як це ми вже не раз робили в нашій області, владу це не бентежить. Свіжий приклад — сьогодні: на нашу акцію урядовці не відреагували. Втім, ні: за нашою інформацією, вже порушено кримінальне провадження — нам інкримінують ледь не масові безпорядки, хоча акція відбувалася мирно й організовано.

        Я не розумію, як постанова Кабміну може призупинити дію Кодексу. Адже маємо достовірну інформацію, що після набуття чинності цього підзаконного акта територіальні органи Держгеокадастру в області отримали негласне розпорядження нікому землю не видавати. Невже й справді йдеться до того, що через рік­два нашими угіддями будуть володіти кілька олігархічних родин? А що ж тоді скажемо своїм дітям — яку Україну ми захищали? Ми у нас в області маємо на руках документи, є позитивне рішення суду, а добитися нічого не можемо.

Олександр БУЙВОЛЮК, голова ГО «Бучанська спілка ветеранів війни-
учасників бойових дій та їх сімей» Київської області:

        — У нашому прикиївському містечку з 2016 року нам фактично не відмовляли у забезпеченні земельними ділянками. Одна прикрість: часто-­густо учасник АТО приходить до уповноважених розпорядників землею з проханням виділити «десь-­якусь» земельну ділянку. Не каже, що це має бути ота конкретна вільна ділянка, з отим конкретним кадастровим номером. Таких заяв з проханням виділити «якусь» земельну ділянку, які зрештою залишилися не задовільнені, у нашому містечку накопичилося понад півтисячі. І тільки в останні півроку ми почали предметно розмовляти з місцевою владою. Кажу про землю під забудову. Почали знаходити певні варіанти. Скажімо, варіант отримати землю для будівництва багатоповерхівок з подальшим вимінюванням через тендери із забудовниками на квартири, на квадратні метри житла. Більшість наших атовців, коли їм пропонують на вибір землю чи квартиру, віддають перевагу другому варіанту.

        Що ж до земельних ділянок для ОСГ, необхідно відмінити дію цієї постанови — вона незаконна. І нам як багатотисячній громадській організації треба готувати відповідне подання до суду. А побратимам настійно раджу: подавайте заявки на конкретні земельні ділянки.

Олександр ФЕДОСЮК, голова житомирського ВПК «Айдар»:

        — Коли в 2014 році вирушали на передову, ми не йшли воювати за свою земельну ділянку, аби її отримати. Але обіцянку першочергово забезпечити земельною ділянкою кожного воїна АТО тоді публічно озвучив Президент — як мотивацію. Три роки тому разом з ГО «Атошник» взялися вивчати цю проблему. І виявилося: учасники АТО на цілу Житомирщину з 2014­го по 2016 роки отримали лише 24 земельні ділянки. А коли ми активніше взялися за цю проблему, то лише за рік власниками земельних ділянок вже стало майже 7 тисяч житомирян, які воювали на Сході. Звісно, є фермери, які обробляють землю, але ми зіткнулися з таким вражаючим фактом: часто­густо вони офіційно взагалі нічого за ці орендовані угіддя не платять. Коли ж ми запропонували їм передати цю землю учасникам АТО з правом і далі орендувати її, ми отримали шалений спротив. На нас вилили відра бруду! Ким тільки не називали! Отакі фермери… Це ж такі, на мою думку, і пролобіювали оту сумнозвісну урядову постанову. Ми, звісно, боролися всіма законними методами. Але жодних позитивних зрушень. Нас ніхто не чує. Натомість я особисто відчув наслідки цього спротиву: якраз перед Новим роком мені спалили машину, в Житомирі.

        Нині наші організації намагаються розділити, розсварити. Але цю проблему ми ніколи не розв’яжемо поодинці — тільки разом, спільною силою. І не лише учасників АТО, волонтерів, а й усіх громадян України, які мають законне право отримати свої земельні ділянки. Бо що у нас сьогодні відбувається з селом? Найнезахищеніша верства — селяни. Хлопці, які нині захищають нашу країну, родини загиблих воїнів, ті, хто повернувся з війни, — для багатьох ця обіцяна земельна ділянка є життєво необхідним засобом існування. Не відстоїмо наших прав, не доб’ємося скасування цієї постанови — зробимо життя багатьох побратимів ще нестерпнішим. Скажу про це як юрист. Ми так само повигравали суди за наші права на земельні ділянки, але нині теж уперлися лобами в цю урядову постанову. Тому далі, на жаль, іншого виходу не бачу — тільки жорсткий і масовий спротив.

Андрій ШЕВЧЕНКО, представник ГО «Київська міська спілка ветеранів АТО»:

      — У нинішній Верховній Раді 8 народних депутатів — учасників АТО. Не кажу вже про колишніх афганців та учасників інших збройних конфліктів. Але ми з ними чомусь не працюємо, а вони ж там до міністрів ближче, ніж ми. Зрештою, маємо Європейський суд з прав людини. Треба готувати колективну скаргу про невиконання Україною законів та рішень суду. Чекати, поки землі передадуть територіальним громадам, не випадає: схоже, процес об’єднання у нас триватиме болісно і не один рік. Маємо дуже багато земельних ділянок не проінвентаризованих, формально нічийних. Але зазвичай поки готуємо на них необхідні документи, вони якимось непоясненним дивом раптом вигулькують у базі даних Держгеокадастру. Тут-таки і з’являється власник, або їх притьмом через аукціон віддають орендареві.

Тарас ЛЕЛЮХ, уповноважений представник Координаційної ради учасників АТО в Полтавській області:

        —  Ще до червня 2017 року органи Держгеокадастру масово приховували землю. Ніхто нам нормальних земельних ділянок не видавав, ми самі їх шукали: їздили по сільрадах, довідувалися що, де і як та буквально виривали ці шматки. А тепер вони нарешті зітхнули з полегшенням: є, мовляв, законна причина не давати землю. Що зробили ми? Як законослухняні громадяни понад сто учасників бойових дій з Полтавщини подали в суд на незаконність відмов за цією постановою. І виграли чотири суди. Держава в особі управління Держгеокадастру знаходить кошти судитися проти учасників бойових дій. Зокрема і в апеляційному суді. При чому проплачує відповідні судові збори в останній день, щоб максимально затягнути час. Проте вже маємо рішення апеляційного суду на нашу користь. Хоча чиновники Держгеокадастру не поспішають його виконувати. Розуміючи, що постанова фактично суперечить чинному законодавству, влада нині готує законопроект №7363 про деконцентрацію повноважень у сфері земельних відносин. Щоб ним зменшити наше право на земельну ділянку для ОСГ до 1 гектара і фактично заборонити нам 7 років розпоряджатися своєю землею. За тією інформацією, яку нині маємо з кожної області про те, на яких площах сільгоспугідь вичерпується термін оренди, у нас можна буквально за місяць забезпечити земельними ділянками всіх учасників бойових дій. Нам розповідають, що всі орендовані ділянки ідуть через аукціони. Лукавство: на переважну більшість землі термін оренди продовжують без аукціонів.

    *    *    *

        Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру відзвітувалася про забезпечення учасників АТО земельними ділянками. Станом на 27 грудня минулого року подано 186417 заявок. Органами Держгеокадастру видано 134777 наказів на розроблення проектів землеустрою. Зокрема — для 45656-ти земельних ділянок під садівництво, 242-ох — під індивідуальне будівництво, і для 88879-ти — під ОСГ. Підписано 89910 наказів щодо затвердження проектів землеустрою та надання у власність земельних ділянок. З них — на 28403 ділянки під садівництво, 144 — під індивідуальне будівництво і на 61399 ділянок – для ОСГ.

        А тим часом провідні громадські організації учасників АТО, які ініціювали попереджувальний протест, залишилися незадоволені бездіяльністю уряду і тепер готуватимуть всеукраїнську акцію. Замість нинішніх сотень учасників обіцяють тисячі. Як виголосив на прес-конференції Сергій БАБІЙ, представник Харківської спілки ветеранів і учасників АТО: «Земля — це наш останній блокпост, треба стояти тут до кінця».

       Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ

КОЛИ ВЕРСТАВСЯ НОМЕР

Уряд дослухався до вимог учасників АТО і 17 січня на засіданні Кабміну вніс зміни до постанови №413, якими встановлюється першочерговість забезпечення земельними ділянками учасників антитерористичної операції незалежно від площі земельних ділянок, право оренди на які було продано.

Щодо решти громадян України, то їх право на безоплатну приватизацію земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності прямо залежить від площі реалізованих на відкритих торгах за попередній квартал.

КОМЕНТАР РЕДАКЦІЇ

ХОТІЛИ ЯК КРАЩЕ, А ВИЙШЛО,  ЯК ЗАВЖДИ

        Чому ж  атовці так нарікають на  урядову постанову № 413, яка постійно згадується у статті?

        Ця постанова була прийнята Кабінетом Міністрів України 7 червня 2017 року. Нею затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

        Метою цієї Стратегії проголошено «створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, спрямованої на забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад та держави, а також раціонального та ефективного функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави».

        Також Стратегією передбачається, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні формувати перелік земельних ділянок та визначати їх площу, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області в розмірі до 25% від площі земель, право на яку було продано на території відповідної області у кварталі, що передував поточному.

        При цьому  ці органи щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу повинні оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі, на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок та надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків насамперед учасникам антитерористичної операції.

        Отже,  маємо ситуацію: з однієї сторони Уряд проголошує необхідність забезпечення інтересів суспільства та зниження суспільної напруги, а з іншого – допоки не відбудуться земельні торги з продажу прав оренди або емфітевзису, ні про яку безоплатну передачу земель громадянам України, у тому числі й атовцям, мови йти не може.

        Тобто, якщо, приміром, за квартал на всій території України на земельних торгах буде продано право оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 12000 га, то для безоплатної приватизації у наступному кварталі буде запропоновано лише 300 гектарів. Враховуючи, що, наприклад, у Херсонській області за останній квартал продано права оренди на земельні ділянки загальною площею понад 1600 га, а в Житомирській та Дніпропертровській не проведено жодного земельного аукціону з продажу прав оренди державних сільгоспземель, то відповідно якщо атовці та інші громадяни України в Херсонській області матимуть можливість отримати безоплатно у власність 400 гектарів, то в Житомирській та Дніпропетровській — жодного.

        Тож маємо сумну арифметику, яка ставить у пряму залежність можливість реалізації конституційного права громадян України, у тому числі натовців, на безоплатну приватизацію землі від сумлінної роботи територіальних органів Держгеокадастру, наявності вільних сільгоспземель та осіб, які мають бажання та кошти придбати право  їх оренди на земельних торгах. До того ж це значно  дорожче за просту оренду приватних сільгоспземель. А враховуючи, що не так багато залишилося тієї землі, що не використовується, і право на неї може виставлятися на аукціон, то в перспективі ймовірно матимемо ще сумнішу картину.